Похмурий сторож Муз, гонитель давній мій,
Сьогодні міркувати задумав я з тобою.
Не бійся: не хочу, приваблення думкою помилковою,
Цензуру поносити хулою необережної;
Що потрібно Лондону, то рано для Москви.
У нас письменники, я знаю, які:
Їх думок не тіснить цензурна розправа,
І чиста душа перед тобою права.
По перше, щиро я зізнаюся тобі,
Не рідко про твою шкодую я долі:
Людський нісенітниці присяжний тлумач,
Хвостова, Буніною єдиний читач,
Ти вічно розбирати зобов'язаний за гріхи
Те прозу дурну, то дурні вірші.
Російських авторів нелегке стривожить:
Хто англійської роман з французького перемінив,
Той оду вигадав, потовиділення kryahtya,
Інший трагедію напише нам жартома -
До них нам діла нема: а ти читай, бесися,
зівай, сто раз засни - а після підпишемо.
так, цензор мученик: часом захоче він
Розум читання освіжити; Руссо, Вольтер, Bjufon,
Державін, Карамзін ваблять його желанье,
А повинен присвятити безплідне увагу
На брудні нові якогось брехуна,
Якому дозвілля співати гаї та поля,
Так зв'язок втратою в них, шукай її з початку,
Або вимазувалися із злиденної журналу
Глузування грубі і лайка,
Чемних дотепників вигадливу данину.
Але цензор громадянин, і сан його священний:
Він повинен розум мати прямий і освічений;
Він серцем почуття звик вівтар і трон;
Але думка не тіснить і розум терпить він.
охоронець тиші, пристойності і моралі,
Чи не переступає сам написаних статутів,
закону відданий, батьківщину люблячи,
Прийняти відповідальність вміє на себе:
Корисною Істині шляху не загороджує,
Живий поезії гратися не заважає.
Він один письменникові, до цього не знати trusliv,
завбачливий, тверд, безкоштовно, ярмарок.
А ти, дурень і землетрус, що робиш ти з нами?
Де має б умствовать, ти тріпаєш очима;
Не розуміючи нас, Мара і дереш;
Ти чорним біле за примхою кличеш;
сатира наклеп, поезію розпустою,
Глас правди заколотом, Куніцина Маратом.
вирішив, а там піди, хоч на тебе проси.
Скажи: чи не соромно, що на святій Русі,
завдяки тебе, не бачимо книг досі?
І якщо говорити задумають про справу,
те, славу російську і здоровий глузд люблячи,
Сам государ велить друкувати без тебе.
Залишилися нам вірші: поеми, тріолети,
балади, басенки, елегії, куплети,
Дозвілля і любові невинні мрії,
Уяви хвилинні квіти.
Про варвар! хто з нас, власників російської ліри,
Чи не проклинав твоєї згубної сокири?
Докучним євнухом ти бродиш між Муз;
Ні почуття палкі, ні блиск розуму, ні смак,
Немає стиль співачки Бенкетів, настільки чистий, благородний -
Ніщо не чіпає душі твоєї холодної.
На все кидаєш ти косою, хибний погляд.
підозрюючи все, у всьому ти бачиш отрута.
Залиш, мабуть, праці, анітрохи не похвальний:
Парнасса НЕ монастир і не гарем сумний.
І право ніколи майстерний коновал
Зайвої запалу Пегаса не позбавляв.
Чого боїшся ти? Повір мені, чиї забави -
висміювати Закон, уряд иль звичаї,
Той не піддасться стягненню твоєму;
Той не знайомий тобі, ми знаємо чому -
І рукопис його, не гинучи Літі,
Без підпису твоєї розгулює в світлі.
Барков жартівливих од тобі не посилав,
Радищев, рабства ворог, цензури уникнув,
І Пушкіна вірші у пресі не бували;
що потреби? їх і так інші прочитали.
Але ти своє несеш, і в наш премудрий століття
Чи Шаликов не шкідлива людина.
За чим себе і нас мучиш без причини?
Скажи, читав ти Наказ Катерини?
прочитай, зрозумій його; побачиш ясно в ньому
свій борг, свої права, підеш іншим шляхом.
В очах монархині сатирик чудовий
Невігластво стратив в комедії народної,
Хоч у вузькій голові придворного дурня
Кутейкин і Христос два рівні особи.
Державін, бич вельмож, при звуці грізної ліри
Їх гордовиті викривав кумири;
Хемніцер Істину з посмішкою говорив,
Наперсник Душеньки двусмысленно шутил,
КІПРІДА іноді виявляв без покривала -
І нікому з них цензура не заважала.
Ти щось хмуришся; признайся, сьогодні
З тобою не так легко б розправилися вони?
Хто ж в цьому винен? перед тобою зерцало:
Днів Олександрових прекрасний початок.
Проведай, що в ті дні справила друк.
На терені розуму не можна нам відступати.
Старовинної дурості ми праведно соромимося,
Невже до тих років ми знову звернемося,
Коли ніхто не смів Отечество назвати,
І в рабстві повзали і люди, і друк?
немає, немає! воно пройшло, згубний час,
Коли невігластва несла Росія тягар.
Де славний Карамзін здобув собі вінець,
Там цензором вже не може бути дурень ...
виправся ж: будь мудріший і примирити з нами.
“все правда, - скажеш ти, - не стану сперечатися з вами:
Але можна ль цензора по совісті судити?
Я повинен то того, то цього щадити.
звичайно, вам смішно - а я нерідко плачу,
Читаю та хрещуся, Мара на удачу -
На все є мода, смак; бувало, приклад,
У нас у великій честі Бентам, Руссо, Вольтер,
А нині і овечих попався в наші мережі.
Я бідна людина; до того ж дружина і діти ...”
Дружина і діти, друг, повір - велике зло:
Від них все погане у нас відбулося.
Але робити нічого: так якщо неможливо
Тобі скоріше додому забратися обережно,
І службою своєї ти потрібен для царя,
Хоч розумного собі візьми секретаря.
