Федорино горе – Корній Чуковський

1

Скаче сито по полях,
А корито по лугах.

За лопатою метла
Уздовж по вулиці пішла.

Сокири-то, сокири
Так і сиплються з гори.
злякавшись коза,
розчепірила очі:

"Що таке? чому?
Нічого я не зрозумію ».

2

але, як чорна залізна нога,
побігла, покер стрибнув.

І помчав по вулиці ножі:
«Ей, тримати, тримати, тримати, тримати, тримати!»

І каструля на бігу
закричала праски:
"Я біжу, бігу, бігу,
Втриматися не можу!»

Ось і чайник за кавником біжить,
Тараріт, тараріт, деренчить ...

Праски біжать покректує,
через калюжі, через калюжі перескакують.

А за ними блюдця, блюдця -
Дзинь-ля-ля! Дзинь-ля-ля!

Уздовж по вулиці мчать -
Дзинь-ля-ля! Дзинь-ля-ля!
На стакани - Дзинь!- натикаються,
І склянки - Дзинь!- розбиваються.

І біжить, кайф, стукає сковорода:
"Ви куди? куди? куди? куди? куди?»

А за нею вилки,
Чарки та пляшки,
Чашки та ложки
Скачуть по доріжці.

З віконця вивалився стіл
І пішов, пішов, пішов, пішов, пішов ...

А на ньому, а на ньому,
Як на коні верхом,
Самоваріще сидить
І товаришам кричить:
«Ідіть, біжіть, спасайтеся!»

І в залізну трубу:
“Бу-бу-бу! Бу-бу-бу!»

3

А за ними вздовж паркану
Скаче бабуся Федора:
"Ой ой ой! Ой ой ой!
ворота додому!»

Але відповіло корито:
«На Федору я сердито!»
І сказала кочерга:
«Я Федоре не слуга!»

А порцелянові блюдця
Над Федір сміються:
«Ніколи ми, ніколи
Чи не повернемося сюди!»

Тут Федорини коти
Расфуфирілі хвости,
Побігли щодуху.
Щоб посуд повернути:

«Гей ви, дурні тарілки,
Що ви скачете, як білки?
Вам чи бігати за воротами
З горобцями жовторотого?
Ви в канаву впадете,
Ви потонете в болоті.
не ходити, Вгадай що,
ворота додому!»

Але тарілки в'ються-в'ються,
А Федора не даються:
«Краще в полі пропадемо,
А до Федір не підемо!»

4

Повз курка бігла
І посуд побачила:
«Куд-куди! Куд-куди!
Ви звідки і куди?!»

І відповіла посуд:
«Було нам у баби зле,
Не любила нас вона,
Вона була, вона була нами,
запилилася, копчена,
Вона втратила нас!»

«Хто-хто-хто! Хто-хто-хто!
Жити вам було нелегко!»

«Так,- промовив мідний таз,-
Глянь-но ти на нас:
ми поламані, побиті,
Ми помиями облиті.
Зазирни-но ти в діжку -
І побачиш там жабу.
Зазирни-но ти в цебер -
Таргани там кишать,
Тому-то ми від баби
втекли, як від жаби,
І гуляємо по полях,
по болотах, на луках,
А до нечупара-замарахе
Чи не повернемося!»

5

І вони побігли ліском,
Поскакали по пнях та по купинах.
А бідна баба одна,
І плаче, і плаче вона.
Села б баба за стіл,
Так стіл за ворота пішов.
Зварила б баба щі,
Так каструлю піди пошукай!
І чашки пішли, і стакани,
Залишилися одні таргани.
Ой, до Fedora,
Нагорі!

6

А посуд вперед і вперед
в POLYAM, по болотах йде.

І чайник шепнув праски:
«Я далі йти не можу».

І заплакали блюдця:
«Чи не краще ль повернутися?»

І заридало корито:
«На жаль, я розбите, зламаний!»

Але блюдо сказало: «Дивись,
Хто це там позаду?»

І побачити: за ними з темного бору
Йде-шкандибає Федора.

Але диво случилося з нею:
Стала Федора добріші.
Тихо за ними йде
І тиху пісню співає:

«Ой ви, бідні сирітки мої,
Праски та сковорідки мої!
Ви підіть-но, немиті, додому,
Я водою вас умию ключовий.
Я почищу вас пісочком,
Окачу вас окропом,
І ви будете знову,
немов сонечко, сяяти,
А поганих тарганів я повиведу,
Прусаків і павуків я повимету!»

І сказала скалка:
«Мені Федору шкода».

І сказала чашка:
«Brother, вона бідолаха!»

І сказали блюдця:
«Треба б повернутися!»

І сказали праски:
«Ми Федора не вороги!»

7

довго, довго цілувала
І пестила їх вона,
поливала, умивала.
Полоскала їх вона.

«Вже не буду, чи не буду
Я посуд ображати.
буду, буду я посуду
І любити і поважати!»

засміявся каструлі,
самовару підморгнули:
«Ну, Федора, так і бути,
Ради ми тебе пробачити!»

полетіли,
Вони задзвонили
Так до Федора прямо в піч!
стали смажити, стали піч,-
будуть, будуть у Федори і млинці і пироги!

Віник, а мітла - весела -
затанцювала, заграла, заміла,
Ні пилинки у Федори не залишила.

І зраділи блюдця:
Дзинь-ля-ля! Дзинь-ля-ля!
І танцюють і сміються -
Дзинь-ля-ля! Дзинь-ля-ля!

А на білій табуреті
Так, на вишитій серветці
самовар варто,
Немов жар горить,
І пихкає, і на бабу поглядає:
«Я Федорушку прощаю,
Солодким чаєм пригощаю.
Їсти, їж, Федора Єгорівна!»

Оцініть:
( Поки що оцінок немає )
Поділіться з друзями:
Олександр Пушкін