Ти просвітою свій розум освітив,
Ти правди чисте світло побачив,
І ніжно чужі народи полюбив,
І мудро свій зненавидів.
Коли безмовна Варшава піднялася,
І Польща буйством сп'яніла,
І смертна боротьба . . . . . . почалася,
При кліці «Польска нє згінела!»-
Коли ж Дибич . . . . . . . . .
Строкато паризький базікало
Ревів на кафедрі . . . . . . . .
Ти пив здоров'я Лелевеля.
Ти руки потирав від наших невдач,
З лукавим сміхом слухав вести,
коли . . . . . . бігли щодуху
І гинуло прапор нашої честі.
. . . . . . . . Варшави бунт . . . . . . .
. . . . . . . . . . в диму.
Похилив Балабан ти главою і гірко заридав
Як жид про Єрусалимі.
