У години забав чи святковим нудьги,
бувало, лірі я моєї
Звірявся зніжені звуки
Безумства, ліні і пристрастей.
Але і тоді струни лукавої
Мимоволі дзвін я переривав,
Коли твій голос величний
Мене раптово вражав.
Я лив потоки сліз нежданих,
І ран совісті моєї
Твоїх промов запашних
Тішить чистий був ялин.
І нині з висоти духовної
Мені руку простягає ти,
І силою лагідної і любовної
Упокорюється буйні мрії.
Твоїм вогнем душа палили
Відкинула морок земних суєт,
І дослухається арфі серафима
У священному жаху поет.
