Сиджу за гратами в темниці сирій.
Вигодуваний в неволі орел молодий.
Мій сумний товариш, махаючи крилом,
Криваву їжу клює під вікном,
клює, і кидає, і дивиться у вікно,
Неначе з мною задумав одне.
Кличе мене поглядом і криком своїм
І вимовити хоче: “Давай, Uletim!
Ми вільні птахи; час, брат, час!
туди, де за хмари біліє гора,
туди, де синіють морські краю,
туди, де гуляємо лише вітер ... да я!..”
