Там зірка зорі зійшла,
Пишно троянда процвела.
Це час нас, бувало,
Один до одного закликало.
І являлася вона
Біля дверей иль біля вікна
Ранньою зірочки світліше,
Троянди ранкової свіже.
На ліжку пухової,
Діва сонною рукою
Протирала томно очі,
Видаляючи мрії ночі.
Лише її завіжу я,
думалось, легше кругом мене
Повітря ранковий струменів;
Я вільніше ставав.
Між овець села всій
Я красуні моєї
Знал любимую овечку —
Я водив її на річку.
На tenistиe узбережжя,
На зелені луги;
Я поїв її, заповітний,
Перед нею квіти я сіяв.
Діва видали до мене
Наближалася в тиші,
Я, прекрасну зустрічаючи,
Співав гітаррою брязкаючи:
“діви, радості моєї
немає! на світі немає милею,
Хто посміє під місяцем
Сперечатися в щасті зі мною.
Чи не заздрю царям,
Чи не заздрю богам.
Як побачу очі томно,
Тонкий стан і коси темні”.
Так співав бувало їй,
І красуні моєї
Серце піснею милувалися;
Але блаженство миновалось.
Де ж красуня моя!
Одинокий плачу я —
Замінили пісні ніжні
Стогін і сльози безнадійні.
