Бути може, вже недовго мені
У вигнанні мирному залишатися,
Зітхати про милу старине
І сільській музи в тиші
Душею безтурботної віддаватися.
Але в тому, що, в краю чужому
Я буду мислію постійною
Бродити Тригірського кругом,
У лугах, біля річки, над Холмом,
В саду під покровом лип домашньої.
Коли померкне ясний день,
Одна з глибини могильній
Так іноді в рідну покров
Летить згорьована тінь
На милих кинути погляд зворушливий.
