Коли для смертного замовкне галасливий день,
І на німі стогне граду
Напівпрозора наляже ночі тінь
І сон, денної праці нагорода,
У той час для мене тягнуться в тиші
Годинники виснажливого пильнування:
В бездіяльності нічному мерщій горять в мені
Змії серцевої докори;
мрії киплять; у розумі, пригніченому тугою,
Тісниться тяжких дум надлишок;
Спогад безмовно переді мною
Свій довгий розвиває сувій;
І з відразою читаючи життя мою,
Я тремчу і проклинаю,
І гірко скаржуся, і гірко сльози ллю,
Але рядків сумних не змиваю.
