Непогожий день потух; похмурої ночі імла
По небу стелиться одежею свинцевою;
як привид, за гаєм соснової
Місяць туманна зійшла ...
Все похмуру тугу на душу мені наводить.
далеко, там, місяць в сяйві сходить;
Там повітря наповнене вечірньої теплотою;
Там море рухається розкішної пеленою
Під блакитними небесами ...
ось час: по горі тепер йде вона
До брегам, потопленим шумливими хвилями;
там, під заповітними скелями,
Тепер вона сидить сумна і одна ...
Одна ... ніхто перед нею не плаче, не смутку;
Ніхто її колін в Забуттю не цілує;
Одна ... нічиїм уст вона не зраджує
ні плечей, ні вологих вуст, ні персів білосніжних.
.............................................
.............................................
.............................................
Ніхто її любові небесної не гідний.
Чи правда ж: ти одна ... ти плачеш ... я спокійний;
................................................
Але якщо………………………………
